От тльки сидить вона отут сама-самснька, немов космонавт у корабл. Чи у пдводному човн. Завертлася десь далеко псенька бтлв : Yellow submarine, yellow submarine
Поглянула на сво маленьк ручки, вдшукуючи слди ран вд хвоста. Не видно. А не видно то нхто й не поврить. Бо все у не чк вбрана, взута, в тепл, не мокро, не дме.
А правда у тому, що все у не чк класно, добре, майже деально. Ус подруги, колишн тепершн, заздрять, хто бло, хто чорно, хто фолетово рдко кому так щастить. У наш часи суцльно бдност, мало не жебрацтва, Валентин вдалося випрнути з прокислого борщу, в якому варилися, забувши смак м ясного бульйону, висохл вд злиднв, немов морквини, однокласниц розпухл на макаронах не згрш вд пузато бурячини самотн, вже раз чи двч розлучен однокурсниц, де-не-де траплялися зв ял, мов бараболя на весну, особини чоловчо стат, додаючи такий-сякий смак вариву, зрдка, зовсм зрдка траплялися у непривабливй на колр, а тим паче на запах юшц, перчини чорнооких щасливчикв, тих, кому пощастило зачепитися за хвст удач. Вал теж пощастило. Вона зачепилася. Знав би хто-небудь, чого коштувало й зачепитися за довгий, слизький, колючий, шорсткий гострий хвст от птиц, котру називають птахом щастя. Ой хвст у не, ой хвст...
Валя провела долонькою по щоц. Цей дотик повернув з якогось нереального свту, з вдчуття маринованого огрка у склянй консервнй банц до правди життя .
Немов компенсуючи маленький зрст далеку вд сучасних стандартв довготелесо-сухоребро краси фгуру, справедлива матнка-природа надлила двчинку Валюшу дивовижною шкрою. Навть тепер, у майже тридцять п ять, вона виглядала свжою, гладенькою, бло-рожевою, немов китайська порцеляна. ¶ жодно зморщечки. Тльки ямки на щоках. Не мало значення, чи спала вона, чи ла, чи упродовж ус ноч летла трасою личко, ляльково-нжне, чисте, яскраве, наче великодне ячко, збергало свою свжсть чистоту.
Валентина була тршки схильна до повноти , як пишуть у шлюбних оголошеннях, та саме схильна , а не повна. · завжди вважали повненькою, цей комплекс зайво ваги засв у нй чи не навки. Я потворно товста! виршила колись, майже двадцять рокв тому, двчинка-дев ятикласниця Валя, з т пори жила, як належить товстй жнц постйн дти, масаж, плавання, гмнастика коли на це час, стале, незмнне, пожиттве вдчуття того, що забагато. Це враження посилювалося сукнями й костюмами, в як вона, трохи соромлячись свох розкшних стегон грудей, ховала тонку талю струнк нжки. Пд цими чудово пошитими, з дорого тканини, фрмовими балахонами так хотлося вгадувати колихання укладеного у потворн складки жиру, уява догдливо й радсно домислювала ц складки, яких, власне, нколи не снувало в природ.
· ручки, маленьк, майже дитяч, з дитячими ж таки ямочками, виглядали на керм не зовсм доречно. Здавалося, вони няк не спроможн дати соб раду з таким великим потужним автомоблем, та враження враженням, а ручки проте кермували вправно навть без особливих зусиль.
Варто глянути у дзеркало от тоб платиново-бле, мов у Мерилн Монро, волосся, щойно вимите укладене у модну зачску, ще й стягнуте довкруж лоба за особливим, щоякнайостанншим, навмисно для не вигаданим писком моди хусткою, скрученою джгутом. А хустка вам не будь-яка, а з т ж тканини, що й костюм. А костюм не будь-який, а з дорого крамниц. А оч голубш за небо. А носик маленький рвненький. А кнчик носика тршки дивиться угору пдйма за собою соковиту верхню губку, тому рот вигляда постйно готовим до поцлунку обмаль на свт чоловкв, як б не спокусилися спробувати смак отих рожевих, доврливо-м яких, оманливо-навних вуст. Любмо, браття, правду, обмаль таких, яким це вдалося з першо спроби...
Збоку глянеш позаздрити можна. Не на пол, не на ферм, навть не за комп ютером на погибель очам. Сидить соб отут, у тепл й затишку, у зручному, пдгнаному за зростом, ретельно вдрегульованому пд не крсл водя, гарна, немов картинка.
Валя вдчувала себе самотньою ще бльше, анж Ной посеред вселенського потопу. Там хоч було усяко твар по пар. А вона робить свою небезпечну, хоч прибуткову справу одна.
Хороша, надйна машина. Довкола полощуть трасу тих небагатьох немудрих, кого лиха година винесла у таку кепську погоду з дому, уперт струмен води, а в салон жодно крапл. Герметично, на совсть зробили нмц тачку.
Вимкнула свтло. Сховалася у темряву. Вдчула себе мишкою у нрц.
Безпечнше... Де тепер безпечнше, Валя не знала й сама. Безпечно було вдома, бля бабус. Усюди, де робляться грош, вдчуття холоду поза спиною, мабуть, невд мний атрибут процесу. На кожному кроц чекаш, що на плече ляже важка рука дол чи якихось безменних узурпаторв велнь у чорних шкряних куртках.
Злива не вщухала. Валя увмкнула в салон свтло. Про всяк випадок. Бо хба ж мало лта цими автобанами напвслпих божевльних? Посидла трохи, глянула на годинник. Скоро дванадцята. Скоро й польський кордон. А заночувати краще тут, в Нмеччин. Безпечнше. Дорожче, але безпечнше.
Валя чемно дякувала за бабло вдмовлялася. ·й же потм гнати машину через пв-ґвропи. Сидти на мсц мертвого, можливо, страхтливо спотвореного тла за кермом, виловлювати отим бабусиним внутршнм чую чиюсь колишню втому, майже сон, потм мить передсмертного жаху, вд якого холодним потом за секунду мокр чоло, потм удар полт душ у незбагненне... О н, труни на колесах нехай купують перепродують нш, у не свого страху досить.
Опель ще тихо сопв, наче намагався вддихатися псля майже лету на меж припустимо швидкост. Хороша, надйна машина. Валентина похвалила себе що ж, досвд, вн в Африц досвд. ¶ в Нмеччин теж. Навчилася вибирати. Не згрш за будь-якого чоловка вмла попорпатися у двигун, послухати його тиху музику вднайти у нй фальшиву ноту. Нкому не вдавалося всучити й фуфло. Битих, хай навть бездоганно вдремонтованих, авто не брала. З принципу. Якимось вд старенько сво бабус успадкованим чуттям потойбчного вгадувала вона у надмру свжому, на глянц випуцованому мерс пам ять пережитого колись болю й калцтва генетично закодовану схильнсть до повторного переживання чогось ще бльш болючого не спокушалася наднизькою цною. Тю, дурна баба, - плювалися перепродувальники, та ж не соб береш! Ще якби соб, то можна зрозумти. Тачка як тачка. Новснька. Спихнеш якомусь лоху, хай соб тшиться. А бабла навариш!
Валя з хала на узбччя, зупинила машину. Аж тепер вдчула, як гудуть з утоми руки, як ни затерпла спина, як отвердли у мало не судом м язи право ноги. Ще як удома натиснула на газ, так летла через усю крану без зупинок, гнана вдчуттям холодних очей за плечима, навть у стерильнй нмецькй безпец певност непевна того, що хвст не пасуть яксь незрим, та повн загрози потвори без форми, кольору й запаху. Н, запах у них був запах страху...
Дощ повис перед лобовим склом непрозоро й темно. Вода застигла довкола суцльна й густа, мов клей, год було зрозумти, звдки б ють туг струмен з чорного, аж не видно хмар, неба, чи пдймаються з невидимих отворв у земл. Довкола стояла стна, крзь яку навть потужн фари майже нового опеля не могли пробитися глибше як на метр.
Чотири дороги назустрiч
Чотири дороги назустрiч (Леся Романчук) / романы / Проза.ру - национальный сервер современной прозы
Комментариев нет:
Отправить комментарий